ШПАРИ́НА, и, ж. Вузький довгастий отвір; щілина. Вікна були тільки в другому поверсі, і крізь шпарини сочилось електричне світло (Смолич, Театр.., 1940, 19); Крізь вузьку щілину у темній шторі пробивається сонячний промінь, як вода в шпарину човна (Мартич, Друзі.., 1962, 288); Голі стіни там і там світили облупленими шпаринами, як занедбана коняка ребрами (Коцюба, Перед грозою, 1958, 68); Миколка кутався в стареньку даровану свитку, бо сіверко-вітер забирався в усі шпарини і ціпеніло від того все тіло (Рибак, Помилка.., 1956, 164); // перен., розм. Місце, хід, якими можна непомітно пробратися кудись; //перен., розм. Затишне місце, що служить схованкою, притулком кому-небудь; // Довгаста тріщина, розколина, заглибина на поверхні чого-небудь. Лютує парубок, і кінчики пальців до крові втискаються в розтріскані шпарини верби, зривають виступи холодної омертвілої кори (Стельмах, І, 1962, 401); // Заглибина в чому-небудь; зморшка, складка. Ігнатьев чи то вилаявся про себе, чи то застогнав і знову кинувся обличчям на диван, ніби намагаючись заховатися в глибоку шпарину, де так затишно пахне вовною і пилюгою (Собко, Справа.., 1959, 61); До косаря прямо травою, витолочуючи її, під’їжджає економ, його нерепане й скріплене бородавками обличчя назбирує в усі шпарини темне невдоволення (Стельмах, І, 1962, 522).
Замко́ва шпари́на — отвір у замку для ключа. Беззвучно, але рішуче вставив [Петрусь] ключик у замкову шпарину, притяг двері до себе, відтак штовхнув їх-двері відчинились (Дор., Не повтори.., 1968, 192).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 515.