ШПИГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех. і неперех. І. Колоти, тикати чим-небудь гострим, колючим. Хлоп знадвору із обухом, Баба з вилами в дворі. Лис крізь дірку скочив духом… "Шпигай, жінко! Він в дірі!" (Фр., ХІІІ, 1954, 268); // Жандарми перекопали все подвір’я, зірвали підлогу в хаті, шпигали довгими. залізними, прутами купу з гноєм (Вільде, Сестри.., 1958, 334); — Шпигай, Катрусю, але дозволь бити чолом лікареві Семенові Яковичу, щоб увільнив мене від цієї іглотерапії (Цюпа, Краяни, 1971, 39); *Образно. Одно було ясне: збутися яким-небудь способом клятих грошей, що палили розжареним вуглем, Шпигали розжареним залізом (Кобр., Вибр., 1954, 65); // Жалити, кусати (про комах). Раптом щось його шпигає в потилицю боляче… Він мовчки бацає рукою "овода кінського" (Козл., Ю. Крук, 1950, 86); // Викликати відчуття уколу (про вітер, холод і т. ін.). Холодний вітер і колюча мряка шпигають обличчя (Панч, Солом. дим, 1929, 78); Знизу, не дивлячись на солом’яну постіль, та зверху, крізь виношену шинельку, шпигав [Сеспеля] своїми голками колючий холод (Збан., Сеспель, 1961, 240); // Про відчуття болю як від уколу. Біль хвилями переливався по наших виснажених тілах, шпигав у серце, ламав груди (Коз., Гарячі руки, 1960, 46); // безос. Тільки що ніби стала дрімати [Маруся], як підніметься кашель, та прездоровенний, так і підступа під груди і дихати їй, сердешній, не дає; а тут у бік знову стало шпигати (Кв.-Осн., II, 1956, 84); В грудях шпигало за кожним подихом (Гончар, Новели, 1954, 18); // Про відчуття печіння, щипання у носі (перев,, перед плачем). Не був хлопчина й тонкосльозий, він же й не плакав ніколи, навіть у колисці не плакав,— а тут шпигало щось йому в носі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958,440); // безос. Тут жує [Пархім], а тут у ніс так шпига, і сльози з очей так і біжать… (Кв.-Осн., II, 1956, 477); У Піхтіра починає шпигати в носі (Вас., Вибр., 1954, 106).
∆ Ко́лька шпига́є (шпига́ла); Ко́льки шпига́ють (шпига́ли) — виникає відчуття різкого болю (перев. у черевній порожнині, в грудях). Він намагався щось сказати, але в грудях, чи від випитого, чи від хвороби, шпигала колька (Чорн., Пісні.., 1958, 60); — А тебе, Дорохтею, ще від кривди на кольки не схопило? — 1 тоді обличчя Плачинди кривилося, наче й справді чоловіка шпигали кольки (Стельмах, Хліб.., 1959, 246); Шпига́ти по́глядом кого — недоброзичливо, зло поглядати на кого-небудь. [Бичок:] Чого ж знов шпигаєш мене гострим поглядом? Вір не вір мені, а я скажу напрямки, що один твій ласкавий погляд — і пан я над панами! (Кроп., І, 1958, 452).
2. перен., розм. Зачіпати кого-небудь неприємними зауваженнями, дошкульно докоряти кому-небудь. Якийсь час деякі занадто горді дами пробували навіть шпигати, братів у "товаристві" натяками на.. їх несвітле минуле (Фр., VI, 1951, 202); — Мене не маєш шпигати, бо тобі до вінчання також не вільно вінка брати, се всі знають, а Сава тебе не засватає! (Коб., II, 1956, 160); Живу у Домки день, живу два, а вона все шпигає, усе дорікає… Коли вже я, мовляв, піду з нею до сільради, щоб, значить, розписатися… (Кучер, Прощай.., 1957, 410); — Аби мав корівчину, то на цій полові давала б вона не молоко, а саму сметану.— А може, одразу — масло,— шпигала тітка Ликерія (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 25); — Що не дай боже? — спитав він хрипло. — Думаєш, я не знаю? Говори, шпигай уже до кінця (Козл., Ю. Крук, 1957, 393); // Дратувати, викликати неприємне почуття. За що б не брався у той день Зарічний, чим би не займався, а думка про наступну розмову з дружиною раз у раз шпигала заржавілим вістрям у саме серце (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 214); "Хто він?" шпигав глуха думка в Джавадова (Донч., II, 1956, 86).
∆ Шпига́ти в се́рце — дошкуляти кому-небудь неприємними зауваженнями. Потрапити в нашу сатиричну газету "Колючка" — велика біда.. Прямо в серце шпигають! (Ковінька, Кутя.., 1960, 68).
3. перен. Мимовільно тягнути; спонукати робити що-небудь. — Тебе так і шпигає щось зайняти, розгнівати матір, напустити її розгнівану на мене (Мирний, IV, 1955, 82); Що за цвяшок шпигає зсередини Василя, спонукає кожному сказати щось прикре, єхидне? (Мушк., Серце.., 1962, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 518.