ШПИГОНУ́ТИ, ну, неш, док., однокр., перех. і без додатка. Підсил. до шпигну́ти. Голова Жержелі кумедно, по-конячому смикнулася догори, ніби у ніс його шпигонув гедзь (Вол., Місячне срібло, 1961, 238); Позаду гримить автоматна черга. І враз Сергій відчуває, як йому щось боляче шпигонуло в ліве плече (Мушк., Чорний хліб, 1960, 14); Юлдаш перелетів через кінську голову. Прикрий біль шпигонув у ногу (Донч., І, 1956, 178); Щось шпигонуло під серцем, поза спиною війнуло холодом, і Кухтиха прискорила ходу (Іщук, Вербівчани, 1961, 96); — Так,— коротко відповів Заруба і в свою чергу шпигонув прокурора:— А ви ж хто будете, слідчий чи прокурор? (Кучер, Трудна любов, 1960, 234); Йому дуже хотілось шпигонути Марту гострим словом (Донч., IV, 1957, 71); Неждано Христину шпигонув здогад, що, може, чоловік навмисне лізе на небезпеку (Стельмах, І, 1962, 605); // безос.— У голові мов залізом розпеченим шпигонуло: нема [Марії]… умерла… втопилась… (Коцюб., І, 1955, 144); Дорош.. скрипнув зубами і так стис щелепи, що його боляче шпигонуло в скроні (Тют., Вир, 1964, 321); *У порівн. Отець Сидір, мов шпигонули його шилом, крутнувся на підборах, мало не впав (Донч., III, 1956, 106); — А Христі чому немає? Палажка зиркнула на нього і закусила губи… Відказала так, немов шпигонула: — А ти в неї запитав би… (Грим., Незакінч. роман, 1962, 144).
∆ Мов (немо́в, на́че і т. ін.) хто шпигону́в ноже́м у се́рце див. се́рце; Шпигону́ти в се́рце — те саме, що Шпигну́ти в се́рце (див. шпигну́ти). Щось шпигонуло в серце Марусяка. Впився очима — і пізнав батька (Хотк., II, 1966, 239); І ось тепер, ..дивлячись на цих безжурних молодих тюрчанок без покривал, Петросов-Джавадов уперше відчув, як щось шпигонуло його в серце (Донч., II, 1956, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 519.