ШПИЛЯ́СТИЙ, а, е.
1. Який має багато шпилів, горбів (про підвищення); горбистий. Якось не тішили моє око ані розлогі, яро-зелені, порізані блакитними озерцями та гирлами плавні, що розляглися за річкою в Румунії, ані жовті, залиті хвилею виноградників по підгір’ю шпилясті гори, що тиснуться понад Прутом з сього боку… (Коцюб., І, 1955, 177); Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле. Повільне хитання заколисувало їх на сідлах, і тільки іноді застережливий голос провідника про ярок або шпилясте узгір’я будив їх (Досв., Гюлле, 1961, 142).
2. Який має загострений кінець, закінчується шпилем. Посеред селища, насупроти греблі, височіла чимала дерев’яна церква з одною банею і високою шпилястою дзвіницею (Добр., Очак. розмир, 1965, 28); В крайньому саду праворуч червоніла шпиляста вілла (Тудор, Народження, 1941, 16); // Подібний до шпиля, гостроверхий. На високих жовтогарячих шпилястих тополях іскрилося осіннє сонце (Баш, Проф. Буйко, 1946, 121); Краєвид не мав горизонтів, бо звідусюди.. обмежений був шпилястим обрієм кратера (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 342); Ліс наближався з кожною хвилиною, виростав, немов круте гірське урвище, кидаючи довгі шпилясті тіні аж ген до середини поля (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 521.