ШПИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., розм.
1. Колоти, тикаючи чим-небудь гострим.
2. перен. Дошкуляти доріканнями, ущипливими словами, напученнями. Данько-.теж не забарився ув’язатися в загальну катавасію, доймаючи стражників зі своєї труднодоступної позиції хоч в’їдливими словами, шпиняючи їх звідти глумливими насмішками (Гончар, Таврія, 1952, 95); Чи думав він [Андерсен] про таку славу серед усіх людей, коли був бідним сиротою.. і всі його, як те "гидке каченя", шпиняли, глузували з нього (Ів., Таємниця, 1959, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 522.