ШПУ́ГА, и, ж., діал. Дерев’яна або залізна планка (перев. признач, для скріплювання дощок дверей, ставень тощо). Я., як зараз оце все бачу, пам’ятаю: такий мені страм — стіл немитий, і борщ поміж шпугами позакисав… (Кос., Новели, 1962, 103); // Залізна смуга, якою обковували скрині. З хатини крізь відчинені двері тоненькою смужкою пробивалося світло, спалахувало на мідних шпугах, якими була обкута скриня (Тют., Вир, 1964, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 527.