ШРАМУВА́ТИЙ, а, е. Покритий шрамами. — Поїхала [Галина Сафронівна] до Івана Сидоровича..— і задоволена посмішка заграла на шрамуватому обличчі [шофера] (Піде., Віч-на-віч, 1962, 106); // Покритий подряпинами, порізами і т. ін. (про дерево). Підіймає берест віття,— кору зносить шрамувату — знак гарячий лихоліття в тілі дерева-солдата (Рудь, Дон. зорі, 1958, 87).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 529.