ШТОВХАНИ́НА, и, ж., розм. Безладний рух, штовхання в тісноті, в натовпі. Серед метушні, гамору, крику, страшенної спеки, штовханини, огидної вокзальної пилюки бігає дівчинка років шести (Тют., Вир, 1964, 161); Прокинувся я від штовханини в купе. Поїзд ще стукотів на стиках колій (Чаб., За півгодини.., 1963, 15); Софія Карлівна стояла сама собі серед вигону, стежачи з-під панами за штовханиною біля колодязя (Гончар, Таврія, 1952, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 539.