ШТУКА́РСТВО, а, с., розм.
1. Поведінка, витівки штукаря. А Дрімайло, очевидячки, грався торбами, як от штукар або комедіант бавиться своїм штукарством (Н.-Лев., IV, 1956, 317); Брат захоплено брехатиме про якісь неправдоподібні випадки молодецтва і штукарства гімназистів старших класів (Смолич, II. 1958, 45).
2. Прийоми, розраховані на досягнення зовнішніх ефектів. В піснях своїх нерідко ми чадим абстрактності гнойком, штукарства димом (Тич., До молоді.., 1959, 10); Для творчості однаково страшні як штукарство, так і безкрилість (Літ. Укр., 4.XII 1962, 3); Важко було дихати в задушливій атмосфері формалістичного штукарства, що його колишнє керівництво театру [«Березіль»] проголосило своїм новаторським прапором (З глибин душі, 1959, 112).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 547.