ШТУРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка, розм. Однокр. до штурля́ти. До неї підскочило двоє з автоматами, штурнули на землю і почали топтати ногами (Хижняк, Тамара, 1959, 199); До мене звертається [Олекса], сам же так і їсть очима старшого брата. Прилащитись, як раніше бувало, соромиться, отож і дуріє: то штурне його в бік, то по коліні лясне (Мур., Бук. повість, 1959, 258).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 551.