ШУБО́ВСТЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. шубо́встати і шубо́вснути. Вас так і потягло до води, до її чистої хвилі, до її цілющої прохолоди. Мерщій все з себе! Шубовсть!.. (Мирний, IV, 1955, 316); Черевик — шубовсть у воду, навіть хвиля розійшлась! (Забіла, Веселим малюкам, 1959, 167); Потріпав [півень] крилами, закукурікав та — шубовсть у Лаврінові огірки(Н.-Лев., II, 1956, 372); Перелякалася миша, бо ворогів у неї багато. Перелякалася і — шубовсть з пенька, прямо в нірку (Коп., Як вони.., 1948, 95); *0бразно. Марина зітхнула: — От саме через те ти й щаслива, Олено. Що правильно ти його полюбила. А не так, як я: шубовсть! Наче з кручі у воду. Не розпитала нічого! Не розізнала. От і розплачуйсь тепер (Головко, І, 1957, 487).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 555.