ШУГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до шуга́ти 1-7. Налетять горобці та й, сварливо цвірчучи, угору шугнуть з пустого городу (Вовчок, І, 1955, 169); З гвал-том знялася стайка крижнів, з виском шугнули кулики (Горд., Дівчина.., 1954, 189); Щораз, як небо запала, Постеляться тумани, Шугне блискавиці стріла, Збу-шують океани (Граб., І, 1959, 411); Ракета шугнула,— Як тільки шугає ракета,— Пронизливим гулом Звістила про себе планету (Гірник, Стартують.., 1963, 30); Було видно, як міни, мов чорні риби, зробивши в блакиті найкрутішу траєкторію, шугнули в саму гущу німців (Гончар, III, 1959, 117); По Яругах ще з самого ранку шугнула звістка, що повернувся з війська молодий Шугаєнко та привіз собі й жінку (Коп., Лейтенанти, 1947, 185); Світло спалахнуло, і гамір, який от-от вже мав знову шугнути аж під стелю, так і не шугнув (Смолич, Мир.., 1958, 260); Чоловік метнувся на стерню, а біля нього шугнув молодий заєць, підкидаючи задні ноги (Стельмах, II, 1962, 298); — Тс-с… Щось ніби в пшениці шугнуло, Володимире Михайловичу (Цюпа, Назустріч.., 1958, 362); Беркут шугнув униз, потім круто здійнявся вгору і полинув у безмежний степ (Хор., Ковила, 1960, 4); Кліть смикнулася з тяжким грюком, на якусь мить зависла і, немов падаючи, шугнула донизу (Хор., Місто.., 1962, 7); Світлі іскряні потоки звільненої води шугнули на нижній б’єф (Собко, Шлях.., 1948, 131); Донизу, в яр! Земля шугнула І глухо гупнула на дні (Бажан, 1,1946, 150); Василь зробив був уже два кроки, щоб шугнути в гущавину зелених левад, але раптом застиг: стояв як укопаний (Кос., Новели, 1962, 188); — Хло-о-пці-і… їде! — розітнулось з-за купки дерев на горбку. Дітвора, як горобці, враз шугнула до класу (Дн. Чайка, Тв., 1960, 100); — Пора! Риба не буде чекати, поки ти зберешся і виїдеш з сітями, вона може й в інші місця шугнути! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 69); А пані як гляне на його,— аж іскри із очей скакнули, на лиці міниться. Люди до неї — щоб то її по-своєму вітати; а вона вихопила в когось із рук свічку та в двері — стриб! Люди так і шугнули од тих дверей (Вовчок, І, 1955, 120); Вітер шугнув убік, зігнав з дороги стовпчик пилюки (Жур., Вечір.., 1958, 150); Міцно на дубі тримається мідь, Та сухозлітка вже падав з клена, І відчувається: між верховіть Скоро шугне завірюха шалена (Дмит., Київські кручі, 1962, 176); Ось ранок… Ось зразу шугнуло світом, наче хто торкнув головешку, що, догоряючи, тліла — і сизе полум’я віхтем знялося вгору серед червоного жару (Мирний, IV, 1955, 307); Прорвавшись крізь обшир, пожежа шугнула, Мов сполох раптовий багрових комет (Бажан, Вибр., 1940, 128); У п’яному сні йому щось верзлося, але помалу туман шугнув, розтанув (Коцюб., II, 1955, 198); В хату шугнув густий дух матіоли і тургуна (Донч., Дочка, 1950, 98); Кров шугнула їй у скроні, обпалила обличчя (Панч, II, 1956, 501); Говорила ж вона голосно! До того раз у раз оглядалася, придивлялася — то порошинку спахне, то скатерку осмикне, то крикне з вікна на качок або шугне горобців (Вовчок, VI, 1956, 245); Старий шугнув рукою в кишеню, машинально витяг недокурену сигарету (Перв., Материн.. хліб, 1960, 79); Вершник шугнув рукою не до боку, де мала б висіти шабля у всякого подорожнього, а в… пазуху (Ле, Україна, 1940, 278); «Ось зараз!.. ось зараз!..» — щось кричало в Дорі і опекло, а його ноги самі зігнулись і шугнули в провалля, обсипаючи глину… (Коцюб., II, 1955, 379); // безос. — Цю знаєте? — І на всю школу несподівано шугнуло: — Де ти бродиш, моя доля… (Вас., Талант, 1955, 9); // кого, що, розм. Зіпхнути, скинути з чого-небудь. [Другий (нелюбо зиркав на монумент):] Не знаю, чого вони панькаються з ним — на мене, то я б шугнув його з гори, тільки загув би… (Вас., III, 1960, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 556.