ШУРУ́ПАТИ, а́ю, а́єш, недок., в чому, чого, фам. Розбиратися в чому-небудь. [Герасим:] Мужик не дуже-то шурупає в грошах, йому як розмальована бу-мажка, то й гроші (К.-Карий, І, 1960. 374); [Семен:] Ану, Іване, прочитай, що тут написано! Ти ж хвалився мені, що трохи шурупаєш грамоти (Кроп., І, 1958, 113); — Прийшов [Віктор], посміхається, ніби і справді щось шурупає в таких задачах,— блимав очима Санько, увібравши голову в плечі (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 566.