ЩЕ, ЩЕ́, присл.
1. Додатково до того самого; знову, заново, повторно. Листочки з вітриком, жартуючи, шептались; — Ану, голубчику, ще, ще дихни! (Гл., Вибр., 1951, 83); — Чи в тебе не болить де, синочку? Скажи мені, серденько моє — пита ще мати (Вовчок, І, 1955, 301); Походила Мотря ще коло чорної, поплакала ще трохи та й пішла додому, сумніша, ніж сюди прийшла (Мирний, І, 1949, 292); Випили ще по склянці, і підполковник, забуваючи обережність, розвеселився (Стельмах, II, 1962, 63); // Крім того; до того ж, і, також. Тут скінчу, не через те, що не хочу писать, а через те, що іще маю інші листи писати, а тут вже пізно (Л. Укр., V, 1956, 135); Довго не розходились біля хати-читальні й потім ще купами стояли біля воріт допізна (Головко, II, 1957, 134); // Указує на послідовність вияву, на однорідні чи схожі предмети, ознаки і т. ін., які з’являються, виявляються одне за одним. Ось Гафійка винесла одному води. Стали й розмовляють. Знов надходить купка… Ще рядок… (Коцюб., II, 1955, 9); Чотири важкі вибухи піднімають землю й людей. Ще один вибух (Довж., І, 1958, 35); Клацнув затвор під моєю гарячою рукою. Вибухнув постріл, ще… і, коли за кілька хвилин ми вимели село, на мені теліпався порожній патронташ (Головко, І, 1957, 64); Під стінкою на вичовганій канапі сиділо ще двоє пасажирів (Панч, Синів.., 1959, 4).
Та ще [й]— до того ж. Щоб Горобців шкідливих настрашити, Вигадливий Хазяїн взяв Солом’яного Діда приладнав Та ще й з лозиною, неначе хоче бити (Гл., Вибр., 1951, 141); Яке було добро, продали, а гроші розкотились.. А пані не дає нічого та ще й гнівається (Вовчок, І, 1955, 28); [Парвус:] Я волів би, щоб се сказав хто інший, а не жінка Руфінова та ще й при чоловіку… (Л. Укр., II, 1951, 450); Ще (іще́) [оди́н] раз — вдруге, повторно. Вона ще раз оглянулась до криниці. Роман все стояв під кущами, спершись на тин (Н.-Лев., VI, 1966, 307); — Іще хочу раз почути, де моя земля буде (Стельмах, II, 1962, 14).
2. Указує на тривалість дії; до цих пір, до цього часу. І досі ще стоїть любенько Рядок на вигоні тополь (Шевч., II, 1963, 187); // Поки що. Ліс ще дрімає в перед ранішній тиші… (Коцюб., І, 1955, 148); О ні, ще не час! ще ж бо ми не дізнали Всіх див чарівливої ночі, Іще бо лунають, як перше лунали, Чудові веснянки дівочі (Л. Укр., І, 1951, 50); Засмалені матроси співають на палубі про не відкриті ще землі, про зелені тропічні країни (Гончар, III, 1959, 182).
Все ще —указує на тривалість дії, на незмінність чогось. Хурман все ще порався з фаетоном (Коцюб., II, 1955, 397); [Елеазар:] Що ж вороги починили, що ж мені вдіяли люті? Руки мої все ще дужі, ноги мої все ще міцні, очі мої все видющі,.. тільки язик мій, язик — здавсь ворогам на поталу! (Л. Укр., II, 1951, 144).
3. Указує на відносно давній або попередній час, пору, на далеке, віддалене місце. Перші спроби писати — віршем і прозою — відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназії (Коцюб., III, 1956, 28); Ще як вони обидва вчились в церковній школі, батюшка давав їм читати євангелію та усякі церковні книжки (Н.-Лев., VI, 1966, 316); — Син у мене Дмитро тоді ще парубком був (Хотк., І, 1966, 88); [Публій (ще з сіней):] Здоров, Хузане! (Л. Укр., III, 1952, 170); [Сербин:] Не поладили ми з ним іще на Січі, та й досі не змирились (Вас., III, 1960, 34); [Оксана:] Ти не смієш ображати Семена!.. Семен мій друг і товариш ще з дитинства (Мороз, П’єси, 1959, 38); Черниш іще здалеку впізнав свого коня (Гончар, III, 1959, 88). // Завчасно перед якою-небудь подією. Ще треті півні не співали, Ніхто нігде не гомонів (Шевч., I, 1963, 3); Ще за рік до арешту долинули до Тараса Григоровича чутки, що Брюллов переживає якусь внутрішню кризу (Тулуб, В степу.., 1964, 298); Не плакали друзі, Бо сльози, Як кажуть, Солдати в обози Здають ще до першого бою (Воронько, Тепло.., 1959, 58).
4. Указує на наявність достатніх умов, можливості для здійснення якоїсь дії, досягнення чого-небудь. Сказав би щось про Квачана такого — 1 що воно й до чого,— Та цур йому — бо ще порве!.. (Гл., Вибр., 1951, 69); // Указує на міру охоплення кого-, чого-небудь чимось до якогось часу. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю (Мирний, І, 1949, 125); [Любов:] Ах, тьотю Ліпо! хоч я й дурна тепер, та ще не до кінця, і мене не так легко одурити (Л. Укр., II, 1951, 69); Приходить весна, але ще сіра, ще каламутна, і б’є об землю крилом, наче великий кажан (Коцюб., II, 1955, 259); // перев. із запереч. част. не. Указує, що яка-небудь подія, якесь явище, певний стан з’являється до завершення чи початку іншої події, явища і т. ін. Іще не попритухали усі зірочки, а вже наш Кузьма Трохимович і скочив (Кв.-Осн.. II, 1956, 7); Ще не вдарив мороз, а вже втомлений лист в’яне (Л. Укр., І, 1951, 229); Весною в селі встають рано. Ще темрява затоплює хати, ще в світанковому повітрі, ніщо ні шерхне, ще зорі поморгують у блідніючому небі.., а вже по хатах то тут, то там засвічуються каганці (Тют., Вир, 1964, 107); Ще танки мчали без упину, Іще горів отецький дім, А він вже думав про зернину В пшеничнім колосі тугім (Мал., Запов. джерело, 1959, 17).
5. Уживається при вищому ступені порівняння прикметників і прислівників із значенням «більше», «більшою мірою» (ніж хто-, що-небудь, ніж раніше і т. ін.). Поховали стару; ще смутніше в хаті стало (Вовчок, І, 1955, 99); Чорний вид його ще дужче почорнів, а брови прикрили гострі очі (Мирний, І, 1954, 168); Тихович насилу стримував роздратованих робітників, не бажаючи бути свідком якоїсь ще прикрішої сцени (Коцюб., І, 1955, 205); Раптом двері одчинилися і в хату увійшов Тихін, він був іще блідіший, як досі, і очі ще глибше позападали (Головко, II, 1957, 136).
6. у знач. допустового спол. Указує на часткове виправдання, схвалення чого-небудь у порівнянні, співвідношенні з кимсь, чимсь іншим; у якійсь мірі; принаймні, хоч. Старша Килина ще так-сяк там, а менша Явдоха — що сьогодні вивче, то завтра й забуде (Мирний, І, 1954, 155); «Мені ще добре,— думав Семен, сидячи на лаві в кутку,— мені ще добре: маю хату, маю поле, та й небагато на нас двоє треба…» (Коцюб., І, 1955, 109); [Дівчина:] Коли я тільки себе мучу, то се ще не біда. Чи, може, я мучу не тільки себе? (Л. Укр., II, 1951, 102).
Це ще нічо́го — з цим можна погодитися, примиритися, це не так важливо, не головне.
7. у знач. підсил. част., перев. в сполуч. із займ. та присл. Підкреслює, підсилює виражене реченням або окремим словом, надаючи певної виразності висловленому. — Отакої ще! В п’ятницю, та ще й вдосвіта співати! — докірливо обізвалась Настя (Коцюб., І, 1955, 70); — А ти, Левку, любиш в’юни? — Ще й як, пане,— трохи повеселішав парубочий голос (Стельмах, І, 1962, 77); Яке ще там у біса горе, Коли серця у нас живі? (Рильський, І, 1960, 141); // Уточнює що-небудь про предмет, місце і т. ін., виділяючи, вирізняючи при цьому певну ознаку, факт, подію тощо, які мають дотичність до них. Над Медвином знову летіли лебеді, на своїх сонцем промитих крилах вони приносили вологе, іще з волохатим туманцем тепло і добрі надії (Стельмах, I, 1962, 469); А од клуні з ожередів медяно пахла свіжа житня солома. Як стерні колись у давнині, як ще пастушком… (Головко, II, 1957, 145); // Зовсім, тільки-но, всього лише, не пізніш, ніж. Ще недавно — просто, здається, вчора було — стояли ми з нею під нашою любимою вишнею (Коцюб., І, 1955, 419); Перед Чернишем ступав Гай, несучи на собі важку металеву плиту, яку ще кілька днів тому чистив і ніс Бузько (Гончар, III, 1959, 60); // Виражає передчуття чого-небудь недоброго, побоювання чогось; а раптом, може трапитися. Маруся вже її не слухала і, наливаючи чай, плакала. Сльози котились і, як роса, сипались на білу скатерку.— Оце розридалась, неначе мала дитина; ще в чай накапають сльози (Н.-Лев., VI, 1966, 57); — Кажу ж: до хрещеного батька [посипати]; — Господь з ним, дитино моя!.. Як через ліс, то три, а шляхом — п’ять верстов буде… Ще змерзнеш у дорозі! (Мирний, IV, 1955, 288); [Поліксена:] Чого ти так голосиш, аж моторошно, справді? Не годиться, ще хто почує! (Л. Укр., II, 1951, 272); // Уживається для підсилення небажання робити щось. Тимко вивів стару надвір, штовхнув межи плечі: «Ще буду квартиру їй шукати. Хай іде, куди хоче» (Тют., Вир, 1964, 356).
[А, та] ще й; А ще — уживається для вираження докору, осуду, іронії з вказівкою на які-небудь ознаки, дії і т. ін. Скорпіоном язик твій був нам, він труїв нас і жалив невпинно. А тепер ще й стоїш проти нас, мов ображений ти безневинно (Л. Укр., І, 1951, 290); — Торочиш таке, а ще вчителька! (Довж., І, 1958, 332); От (ото́, оце́, се) ще — уживається для вираження осуду яких-небудь дій, вчинків, докору кому-небудь. [Клієнт:] А що? Він присягнув? [Римлянин у далматиці:] Ні, відступився і руки заложив. Ото ще дурість! (Л. Укр., II, 1951, 534); — Ну, сину, як маєш охоту, то я тебе в школу віддам…— Ні, не хочу… — О, се ще… ціпов’яз! (Коцюб., І, 1955, 103); Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення — крутити голови хлопцям, про неї навіть самі дівчата кажуть: — Оце ще наш вихор! Не знає, на кому й спинитись… (Гончар, Тронка, 1963, 39); Ті́льки цьо́го ще бракува́ло1 див. бракува́ти1; Цього́ ще не вистача́є (вистача́ло)! — те саме, що Ті́льки цьо́го ще бракува́ло! (див. бракува́ти1); Ще (іще́) б [пак]! Ще б не так1— інакше й бути не може, само собою зрозуміло. — А вже сей Колісник. Куди не ткнися, всюди він устряне і завжди його верх і затичка.— Іще б! Дурні земські гроші куди дівати? (Мирний, III, 1954, 274); [3-й з прохачів:] Іще б пак! Сказано, живеє слово не те, що листи! (Л. Укр., II, 1951, 492); «Ти б його тепер і не пізнав. Ще б! Як на війну йшов, йому ж і місяця сповна не було, а це вже ось без місяця не чотири роки» (Вирган, В розп. літа, 1959, 279); Ще б [пак] не…— чому б не.., як же не…— Чи ти пак, Тодозю, вмієш килими ткати? — спиталась в Тодозі Гризельда.— Атож! Ще б пак не вміла,— сказала Тодозя (Н.-Лев., VII, 1966, 104); — Чув новину? — Ти про крейсер? — Сашко одягає навушники. — Ще б не чути (Гончар, Тронка, 1963, 42); Ще що ви́гадай (ви́думай, приду́май, зроби́ і т. ін.) — уживається як заперечення чиєї-небудь дії, думки і т. ін., що не можуть бути схвалені, прийнятні за даних умов. — Еге!..Ще що, мамо, вигадайте (Н.-Лев., VI, 1966, 406); Ще що за… — виражає здивування черговим вчинком кого-небудь, який викликає певний осуд, докір. [Xуса:] При го́стях не кажи на мене Хуса, зови мене Хузаном, се по-римськи. [Мелхола:] А се ще що за новина — «Хузан»? (Л. Укр., III, 1952, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 575.