ЩЕБЕТУ́Н, а́, ч., розм.
1. Птах, який постійно, невпинно щебече.
2. перен. Той, хто швидко, жваво говорить, розмовляє (про людину).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 577.