ЩЕБЕТУ́ШЕЧКА, и, ж. Пестл. до щебету́шка. Пташка все нижче та нижче над ним падає. Тиміш дивиться, і так йому чогось мила ся щебетушечка, що очей з неї не звів би; слухав би не наслухався її тихого та любого щебетання1 (Вовчок, І, 1955, 55); — О ти, моя щебетушечко малая! — промовив дід, прикро дивлячись на онуку (Мирний, І, 1954, 286); [Мокрина:] Де ж це вона побігла, моя щебетушечка? Улесливе, канальське дитя!.. (Кроп., II, 1958, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 577.