ЩИПНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і без додатка. Однокр. до щипа́ти. Далі вже що день, вона сердитіша; вже й лає; часом щипне або штовхне стиха… (Вовчок, І, 1955, 108); Різкий вітрець щипнув обличчя… Кінь затріпотів під вершником і несподівано, мов вихор, кинувся праворуч… (Досв., Гюлле, 1961, 158); «Прощайте, хлопці,— тепер уже я не ваш!» —подумав Грицько, і легенький смуток щипнув його за серце (Вас., І, 1959, 162); — Либонь ти, Грицьку, маєш думку городи та села закупити, що так налягаєш на роботу! — казали йому земляки-селяни..— Гляди лиш, щоб очкур не урвався,— хто-небудь щипне (Мирний, II, 1954, 77).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 584.