ЩИ́ПЦІ, ів, мн. Інструмент, який складається з двох з’єднаних на шарнірі стержнів і використовується для затискування, захоплювання, розколювання, виривання чого-небудь. Панночка сиділа коло вікна за столиком перед дзеркалом, на столику горіла спиртова лампочка і грілися щипці для завивання волосся (Л. Укр., III, 1952, 603); — Грійте воду! — скомандував лікар.— Зіно, мий руки! Щипці, вата, бинт (Ів., Вел. очі, 1956, 87); У фельдшера від зубного болю був єдиний засіб лікування — щипці (Тулуб, В степу.., 1964, 238); Торти розкладають на десертні тарілочки лопаточками, а пиріжки і печиво — щипцями (Укр. страви, 1957, 399).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 585.