ЩОНАЙВИ́ЩИЙ, а, е, підсил. Найвищ. ст. до висо́кий 1-8. Як же й зосталася де не зруйнована повіддю хата. Хвиля поймає її, аж із дахом вкриваючи раптом, І що найвищі міські затопляє муровані вежі (Зеров, Вибр., 1966, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 605.