ЩОХВИЛИ́НКИ, присл. Пестл. до щохвили́ни. Навіть сам старший брат.. як узяв на себе чоботи та вийшов — іде та все оглядається та зупиняється раз у раз, наче його хто пита щохвилинки: — Чий ти парубок, чий парубок у чоботях, чий-бо ти? (Вовчок, І, 1955, 292); Він щохвилинки мусив одриватися від розмови, щоб когось відтягти за штанці, або дати стусана, або цитьнути… бо ж тієї малечі було понад десяток (Досв., Вибр., 1959, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 609.