Я́БЕДА, и,
1. ж., заст. Наклеп, обмова, поширювані з метою знеславити, зганьбити кого-, що-небудь. — Так, так… і рука Порохова… — сказав [Шавкун] наче сам до себе і став читати. Кожного кидало то в огонь, то в холод од тієї ябеди (Мирний, І, 1949, 388); // Прохання, заява і т. ін. З пірцем ходить та ябеди за чвертку горілки пише (Сл. Гр.).
◊ Дої́хати я́бедами кого — наклепами, доносами завдати неприємностей кому-небудь. Порох таки його доїхав своїми ябедами: він тепер був під судом, без місця (Мирний, II, 1954, 271).
2. ч. і ж., розм. Той (та), хто зводить наклеп на кого-небудь, обмовляє когось, доносить комусь на когось. Серце Рошкевича болісно стислось. Он що! Значить, хтось написав донос на нього. Якийсь знайшовсь-таки ябеда і написав (Кол., Терен.., 1959, 269); — Ах, ти ж ябеда,— казала мама,— тебе варто було й насправді нашльопати гарненько! (Ю. Янов., II, 1954, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 618.