Я́БЕДНИК, а, ч., розм. Той, хто зводить наклеп на кого-небудь, обмовляє когось, доносить комусь на когось. — Знаєте що,— зашавкотів він. — ..Треба дізнатись, хто писав жалобу… Коли справді Порох — тоді нічого й казати… Ябедник писав! Хто повірить ябедникові? (Мирний, І, 1949, 387); Ось і Брикун якраз виходить з похилої старої хати. Одяг, постать, хода,— достойність! не впізнати колишнього першого ябедника і склочника (Довж., Зач. Десна, 1957, 541).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 619.