Я́ВКА, и, ж.
1. Прихід, прибуття куди-небудь (перев. за офіційним розпорядженням, потребою і т. ін.). VI з’їзд партії висловився проти явки Леніна на суд і заявив протест проти буржуазно-поліцейського цькування вождя революційного пролетаріату (Біогр. Леніна, 1955, 170); Абу-Раземові оголосили вже і день явки до війська (Ле, Опов. та нариси, 1950, 78).
2. Конспіративна зустріч. Увечері повинна була відбутися явка. Королюка для цього викликали в місто, і в хаті Трохима Марковича він чекав умовленої зустрічі… (Петльов., Хотинці, 1949, 46); // Місце, приміщення, де відбувається або має відбутися така зустріч. У нього була за німців головна явка по Києву для підпільників і партизанів, він знав багато більше, ніж розповідав (Ю. Янов., II, 1954, 32); — Моє завдання привести тебе на явку (Козл., Ю. Крук, 1957, 519); // Адреса, якісь дані про місце, час і т. ін. такої зустрічі. Явки, посвідчення, гроші — залишилися у товаришів (Еллан, II, 1958, 29); Він приїхав у Київ, маючи явку до Мельникова (Бурл., Напередодні, 1956, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 621.