ЯВОРЕ́ЦЬ, явірця́, ч. Зменш.-пестл. до я́вір. Під явором, яворцем [явірцем] Стоїть дівка з молодцем (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 115); Я додому рушив низом, Полем, яром, лугом, лісом; В лісі зрізав яворець Та зробив собі корець (Перв., Райдуга.., 1960, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 622.