ЯДУ́ШЛИВИЙ, а, е.
1. Який хворіє на ядуху. Ядушливий Семен «показував» жінці.. всю, скільки мав, свою силу (Л. Укр., III, 1952, 637); Вона все частіше погукувала на нього грубим, зухвалим баском, що клекотів у ній, наче задуха в ядушливого курія (Кучер, Трудна любов, 1960, 136); *Образно. Нараз на правій стороні затуркотів ядушливий кулемет (Кач., II, 1958, 256); // Який буває у хворого на ядуху (про голос, кашель тощо). — Тату, тату, а де ви-те? — А чого тобі? — озвався ядушливий голос з кутка (Л. Укр., III, 1952, 637); Вони бавилися магнітофоном.. Левко не знав, що говорити в мікрофон, і найкраще записався неждано настиглий його ядушливий кашель (Драч, Іду.., 1970, 64).
2. перен. Уїдливий, дошкульний (про слова, вислови і т. ін.). Біжить Марія понад ставком додому, а в ушах дзвенять ядушливі, люті слова (Кучер, Пов. і опов., 1949, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 626.