ЯЗИ́ЧНИЦЬКИЙ, а, е. Стос. до язичества і язичників (у 1 знач.), пов’язаний з ними. До нашого часу в побуті народу збереглись хороводи, що відображають працю і дозвілля трудящих. .. Існували хороводи, що відбивали й релігійні вірування та уявлення наших далеких предків. Переважно це були елементи язичницької релігії (Нар. тв. та етн., 4, 1964, 41); Археологічні дослідження в місцях язичницьких капищ стародавніх слов’ян свідчать, що в центрі, як правило, стояв найбільший ідол, а навкруг нього розміщувались менші, другорядні (Наука.., 12, 1974, 60); // Власт. язичеству, язичникам. За давніх часів [на Україні] існувала військова пісня-танець — гра, мотиви якої збереглися почасти в колядках і інших святкових піснях, а також у деяких весняних іграх (можливо, що й язичницька тризна по померлому князю або дружиннику супроводжувалася військовою пантомімою) (Від давнини.., І, 1960, 129); // Стос. до часів язичества, пов’язаний з цими часами. Вивчення творів античних язичницьких авторів приводить гуманістів ХV ст. до остаточного звільнення від вчення католицької церкви і до рішучої боротьби з середньовічною схоластикою (Рад. літ-во, 10, 1974, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 631.