ЯРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Бути в стані сильного гніву; лютувати. Потім ярує [Турн] од досади, Виводить військо із засади І гору покида, і ліс (Котл., І, 1952, 279).
2. перен. Виявлятися з надзвичайною силою (про стихійні явища). Ой, ярує вітер в червоних таволгах: як зірветься — ввесь цвіт знесе! (Др.-Хмара, Вибр., 1969,20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 651.