ЯЧМІНЕ́ЦЬ1, нцю́, ч. Зменш.-пестл. до ячмі́нь1. — Раніше, було, сніжок із землі — ячмінець в грязь — і князь (Тют., Вир, 1964, 81).
ЯЧМІНЕ́ЦЬ2, нця, ч. Зменш.-пестл. до ячмі́нь2. Червоні, з ячмінцями, повіки швидко моргали, відкриваючи сірі гульки очей (Мик., II, 1957, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 661.