ЄРЕТИ́К, а́, ч.
1. Людина, яка відступилась від догм панівної релігії; послідовник єресі (у 1 знач.). А я тихо Богу помолюся, Щоб усі слов’яни стали Добрими братами, 1 синами сонця правди, І єретиками Отакими, як Констанцькцй Єретик великий! (Шевч., І, 1951, 264); Всіх, хто не визнавав уніатської церкви, [польський] уряд оголосив єретиками (Іст. УРСР, 1953, 161); * У порівн. Не йде старий до вечерні, сидить, мов єретик (Гончар, Таврія.., 1957, 25).
2. перен. Людина, яка відступає від панівних чи загальноприйнятих поглядів, правил, положень і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 498.