ЄФРЕ́ЙТОР, а, ч. Перше військове звання, яке присвоюється рядовому. Дослужитися до єфрейтора; // Людина, яка носить це звання. Таубенфельд віддавав накази молодому.. єфрейтору сухим, механічним голосом (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 499.