ІМА́М, а, ч. Духовний глава всіх мусульман або певної їх частини. Мюриди обрали Шаміля імамом — духовним і світським правителем (Іст. СРСР, II, 1957, 162); // Титул правителя мусульманської держави, наділеного релігійною, політичною та військовою владою; // Мулла, який керує спільною молитвою в мечеті, а також настоятель мечеті. На килими поквапно розсідалися почесні сивобороді ішани, імами, правовірні дехкани (Ле, Міжгір’я, 1953, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 18.