ІНКВІЗИ́ЦІЯ, ї, ж.
1. іст. Підпорядкована папі судово-карна установа католицької церкви, створена (в XIII ст.) для боротьби з єретиками; діяла дуже жорстокими методами. Католицька інквізиція нещадно переслідувала людей науки, засуджуючи їх до страти, спалюючи їх на вогнищах (Колг. Укр., 2, 1958, 41); Неуцтво в поєднанні із страхом перед сліпими стихійними силами.. було однією з рушійних сил середньовічної інквізиції (Наука.., 9, 1965, 30)
2. перен. Жорстоке знущання; катування. Кати-ченці взяли єретика і повели його до Торквемади, на інквізицію (Л. Укр., І, 1951, 240); * У порівн. Вечір і ціла ніч мандрівки були для Ремо інквізицією (Досв., Гюлле, 1961, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 30.