Що oзначає слово - "інтонація"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ІНТОНА́ЦІЯ, і, ж.

1. Ритміко-мелодійний лад мови, послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Інтонація властива живій людській мові,така могутня сила, яка підпорядковує собі всі ритми й примушує їх щоразу служити цілком по новому (Наука , 8, 1963, 57).

∆ Висхідна́ інтона́ція див. висхідни́й; Спадна́ інтона́ція див. спадни́й.

2. Тон, манера або відтінок вимови, які виражають яке небудь почуття мовця його ставлення до об’єкта мовлення. Усміхалася [мати], коли бачила Марусю, як вона, вернувшися із садка, пурхала по хаті, щебетала, а кожний рух, кожне слово, кожна інтонація були насичені щастям, безмірною радістю існування (Хотк., І, 1966, 102); Черняєва в свій сміх як, і в слова вкладала певну інтонацію, сміхом вона промовляла, могла сміятися лагідно, зневажливо, гнівно… (Донч., II, 1956, 18); Здавалося, вся вражена родова гордість сконцентрувалася в інтонації того голосу — Як ви смієте так розмовляти зі мною? (Вільде, Сестри, 1958, 402).

3. Точність, рівність звучання кожного тону музичного інструмента або звуку пісні щодо висоти, тембру та сили. Інтонація вимови слова в пісні повинна органічно зливатися з інтонацією як елементом мелодії (Рад. літ-во, 5, 1958, 26); Реалістичний метод побудови музичного образу вимагає узагальнення типізації музичних інтонацій, які нескінченно повторюються в музичній практиці того чи іншого народу (Мист., 4, 1956, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 40.