ІРЖА́ВІТИ, іє, рідше РЖАВІ́ТИ, і́є, недок.
1. Ставати іржавим, покриватися іржею. Її стодоли пусті, комора без дверей, порожня, хата — гола, а замки від скринь ржавіють (Стеф., І, 1949, 192); Інвентар одремонтовано, весь він під повітками, не надворі, не іржавіє, не псується… (Вишня, І, 1956, 412); Хоча сталь міцна, проте вона важка й іржавіє від вологи (Наука.., 2, 1959, 27); * Образно. [В’язень-лицар:] Людська кров мовчить і не волає до небес про помсту, а тихо ржавіє у млявих жилах… (Л. Укр., II, 1951,186); Жменякові йшов п’ятдесятий рік. Якщо взимку він старів, іржавів, як те залізо на плузі, то весна знову повертала йому молодість (Томч., Жменяки, 1964, 6).
2. Набувати кольору іржі. Сонце зранку іржавіло, продираючись із-за степового пруга (Гуц., Скупана.., 1965, 93).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 46.