ІСКРИ́ТИ, и́ть, недок.
1. Викидати, розсівати іскри (у 1 знач.). Пожежа все розгорялась та розгорялась. По сторонах тих двох високих куп огнів здіймалися нижчі, зливалися і страшенно іскрили (Мирний, III, 1954, 339).
2. Яскраво сяяти; виблискувати. Жемчуг іскрить та леліє (Федьк., І, 1960, 423); В саду іскрять сніги рожеві (Шер., Дорога.., 1957, 133).
3. спец. Утворювати іскри при неповному контакті. Мотор іскрить; Рубильник іскрить.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 48.