ІСКРИ́ТИСЯ, и́ться, недок.
1. Яскраво сяяти; виблискувати. Слово, чому ти не твердая криця, Що серед бою так ясно іскриться? (Л. Укр., І, 1951, 126); Іскриться море і грає, у сяєві міниться срібнім (Зеров, Вибр., 1966, 254); Вгорі холодним сяйвом іскрилися зорі (Скл., Святослав, 1959, 255); // чим. Сяяти, блищати від якого-небудь почуття (про очі, погляд). Радістю зір твій іскриться (Сос., Щоб сади.., 1947, 82).
2. перен. Виявлятися яскраво, з особливою виразністю. Любов і радість в їх очах Іскриться, виграє (Гірник, Сонце.., 1958, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 49.