Біяк, ка, м.
1) Большой молотъ, служащій для пробиванія мельничныхъ каменьевъ, для раскалыванья дерева и пр. Біяком дуби в лісі то-що б’ють. Черк. у.
2) = Бияк. Ой біяк черешневий, капиця залізна; як мя попер мужик ціпом, аж мі шкура злізла. Чуб. V. 1081. Ум. Біячок. Ув. Біячисько.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 70.