Вовкувати, кую, єш, гл. Быть волкомъ. Не перестане, мабуть, князь поти князювати, поки вовк вовкувати. К. Бай. 39. Він почує своє ім’я святе вовкулакуючи, дак і годі вовкувати, бо то не прирожденний вовк, а зроблений. Г. Барв. 453.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 245.