Грімота́ти, чу́, чеш, гл. и грімоті́ти, чу́, ти́ш, гл. Грохотать, гремѣть. Мнж. 22. Коли це стукотить-грімотить, кобиляча голова біжить. Рудч. Ск. ІІ. 66. Тоді мене, моя мила, ждати-піджидати, як стане по небу грім грімотати: Мет. 452.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 327.