Дерни́ця, ці, ж.
1) Четвероугольникъ вырѣзаннаго для корма маленькихъ гусей дерна.
2) Доска. Ой і казав пан Каньовський дерниць накупити, молодої Бондарівні домовину збити. Чуб. V. 428.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 371.