Долі́гливий, а, е. = Долегливий. А вже батько у позивах долігливий: поти гроті тратить, поти пнеться, поки свого доб’ється. Черном. Нужда доліглива, що їсти нічого. Валк. у.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 1. — С. 417.