Зала́млювати, люю, єш, сов. в. залама́ти, ма́ю, єш и заломи́ти, млю́, миш, гл.
1) Заламывать, заломить. Заламав білі руки, став собі думати. Чуб. V. 428. Молодая дівчинонька заломила руки, чогось мені тяжко-важко да з теї розлуки. Волч. у. Попереду отаман заломить бриль на бакір. Греб. 401. Заломи́ти чо́ртові ковбасу́. Сдѣлать крюкъ (въ пути). Грин. І. 236.
2) — кого. Взять верхъ надъ кѣмъ, быть лучше кого въ какого либо отношеніи. Всіх дівчат заломила своїм станом і красою. Г. Барв. 542. Заломив би козакуванням він і Бинду. К. ЦН. 226.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 57.