Золотарь, ря́, м.
1) Золотыхъ дѣлъ мастеръ. Золотарь, золотарик, скуй мені персник. Чуб. III. 394. Сусіди кажуть, що нема вдома, що пішов до золотаря. Чуб. III. 326.
2) Насмѣшливое названіе очистителя отхожихъ мѣстъ. Харьк. Ум. Золота́рик.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 178.