Маноці́вник, ка, м. Волшебникъ, колдунъ. Запорожці маноцівники були, такії лицарі були — страшне діло! Оце розстелють бурку по воді, та сядуть по вуглах чотирі чоловіка, та й пливуть. КС. 1882. XII. 591. Ум. Маноцівничок. Ів. 592.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 2. — С. 404.