Роспалювати, люю, єш, сов. в. роспали́ти, лю, лиш, гл.
1) Разжигать, разжечь. Роспалити люльку. Кв. Своє серце распаливши…. Чуб. III. 21. Мене розбой распалив: хоть би батька, то б убив. Чуб. V. 741.
2) Растопить (печь), развести (огонь). Вона в печі роспалила. МВ. ІІ. 25. Наймит роспалив багаття. Левиц. Пов. 109.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 4. — С. 70.