АРИСТОКРАТИ́ЗМ, у, ч. Характерна для аристократів манера поведінки, що виявляється в зовнішній вишуканості, витонченості, гордовитості. Лейзор Рабиненко, не більше як начальник повіту, ще не мав гонору й аристократизму одеських міністрів (Н.-Лев., II, 1956, 96); Господар неприхована хизувався своїм аристократизмом та пишнотою і вишуканістю столу (Ле, Хмельницький, І, 1957, 162); // Благородство, шляхетність. Витонченість, артистичність та аристократизм не залишали його [Ю. В. Шумського] (Моє життя в мист., 1955, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 59.