БА́БИН, а, е. Належний бабі (див. ба́ба1 у 1-3 знач.). Хлопець аж спотикається за саньми у ковзьких бабиних шкарбанах (Гончар, II, 1959, 151); — Ой, не гудьте мене, що я на ці збори прителіпалась, — мовляв, хай бабине слово почують (Ю. Янов., І, 1954, 13).
◊ Ба́бине лі́то: а) погідні, теплі дні на початку осені. День був ясний, сонячний та теплий. Починалось бабине літо (Н.-Лев., II, 1956, 183); Стояла тепла осінь, бабине літо (Ле, Наливайко, 1957, 7); б) павутиння, що літає в цей період. "Бабине літо" висіло по віттях, як прядиво (Л. Укр., III, 1952, 738).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 76.