БА́ВИТИ, влю, виш; мн. бавлять; недок.
1. перех. Забавляти, няньчити, доглядати (дітей). І досі сниться: ..Сидить Неначе й досі сивий дід Коло хатиночки і бавить Хорошеє та кучеряве Своє маленькеє внуча (Шевч., II, 1953, 242); Я гуси пасла за селом, і діти бавила, і пряла (Фр., XIII, 1954, 112); Кармелюк поспішав у холодок під грушу, до внука, і радісно бавив його (Кучер, Пов. і опов., 1949, 117); // Розважати чим-небудь (дорослих). — Ви ще ніколи не були в Парижі? —питає [Софі]. — Ні, — кажу, — це ми уперше тут. — Ото усе ж вас бавитиме… (Вовчок, І, 1955, 375); [Д. Мерседес:] Пабло, нам слід піти нагору гості бавить (Л. Укр., III, 1952, 347).
2. перех., діал. Гаяти, барити. Не бавте нас.
◊ Ба́вити час — проводити час. [Михайло:] Хіба не можна чесно та мило бавити часу без всяких зальотів? (Стар., Вибр., 1959, 148).
3. неперех., діал. Баритися, гаятися. Де ти бавиш, біловусе, де, мій ясний світе! (Федьк., І, 1960, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 77.