БАГА́ТТЯ, я, с.
1. Купа дров, хмизу, ломаччя і т. ін., що горить; вогнище. Після вечері хлопці назбирали сухого хмизу й запалили багаття (Н.-Лев., II, 1956, 36); Нічліжани вечеряли, чим хто мав. Страви не варили, багаття не розкладали, бо лісу не було поблизу (Коцюб., І, 1955, 97); Була новорічна година. Зійшлися бійці до багаття (Нагн., Вибр., 1957, 52).
2. діал. Вогонь. Крешіть, дядьку, багаття (Сл. Гр.); Приставляла [жінка] в печі до багаття горшки (Л. Укр., IV, 1954, 262).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 83.