БАГНЮ́КА, и, ж. Збільш. до багно́ 1, 2. Ріки й озе-ра каламутив [Святослав], Непролазні болота й багнюки гатив (Мирний, V, 1955, 268); Незабаром розтане сніг, вкриються багнюками дороги, не один тиждень чекай, поки просохне (Шиян, Баланда, 1957, 49); Ми теж чепуримо себе, зчищаємо з ніг багнюку (Гончар, Маша.., 1959, 31).
◊ Затопта́ти (втопта́ти) в багню́ку — принизити, заплямувати. Всю душу мені перевернула [Хівря], всю гідність мою чобітьми в багнюку затоптала (Збан., Єдина, 1959, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 85.